Довга вервечка з 20 лещатарів, що розтягнулася більш ніж на 300 метрів, невимушено спускалася широкими схилами гори Гантер. Тут, в Кетскільских горах штату Нью-Йорк, наші батьки відтворили гуцульське село та традиції в якихось 150 км на північ від Нью-Йорка. Ось уже понад 50 років це - наші Карпатські гори.

Сліпуче січневе сонце кидало своє кришталеве проміння на блакитне небо та освітлювало наші гори. Вдалині виднілися обриси ще вищих гір, які різко контрастували зі сліпучою білизною м’якого пухнастого снігу, що випав напередодні. Це був не типовий гантерський штучний сніг, а небесна манна, що покрила всі вічнозелені дерева, тихе життя яких переривалося рипінням та шурхотінням 20 пар лещат – снігових катамаранів, що проривалися крізь пишну снігову сметанку. То був чудовий день блакитного неба та сліпучо білого снігу. Саме таким і має бути лещатарство - ми в буквальному сенсі пропливали крізь сніг, чітко слідуючи один за одним майстерно прокладеною Ерком (Северином Палидовичем) звивистою колією. Ми танцювали чи не найбільш досконалий ритмічний лещатарський балет на тлі поетичного пейзажу, намальованого самою природою.