5 березня 1950 р. у бою зі співробітниками радянських органів безпеки у селі Білогорща поблизу міста Львова загинув головний командир Української повстанської армії, генерал-хорунжий, Роман Шухевич, більш відомий під псевдонімом Тарас Чупринка.

Для знищення головнокомандувача УПА радянські спецслужби від 1944 р. провели низку оперативних дій. Зокрема, на основі отриманих достовірних даних про місцеперебування Р. Шухевича розробили операцію «ВОВК».
На світанку, 5 березня, штаб-квартиру Чупринки було оточено. Під час перестрілки Роман Шухевич загинув. Тіло командира УПА привезли до Львівського обласного управління МДБ, де його впізнав його син, колишня зв'язкова Проводу ОУН Катруся Зарицька («Монета») та господарський референт Проводу ОУН Зиновій Благий («Шпак»). Останки Романа Шухевича були таємно знищені. Існує версія, що 9 березня 1950 р. тіло Шухевича спалили на лівому березі річки Збруч, а недогорілі останки кинули в річку.

Йому було лише 43, але він не побоявся взяти на себе відповідальність творити майбутнє своє, своїх дітей та внуків, відповідальність за життя долю сотень і тисяч людей, які, бажаючи бачити Україну вільною, вступили до лав Повстанської армії та склали присягу на вірність українському народу.

Юрій Шухевич, будучи ще зовсім юним, попросив батька взяти його воювати разом з собою пліч-о-пліч, на що друг Дзвін відповів: ‘‘Наше старше покоління, має ваювати, ми помремо всі. А ви маєте будувати Україну, але іншими, своїми методами!’’. Пройшло стільки років, але слова генерал-хорунжого Української Повстанської Армії актуальні для нас сьогодні, як ніколи раніше. Та щоб гідно творити майбутнє, необхідно добре знати минуле.

Старшопластунські курені Чорноморці та Чорноморські Хвилі кожного року розпочинають акцію ‘‘Молодь пам’ятає Шухевича’’ із запалення свічок у місцях, де жив, працював, воював Тарас Чупринка. Цього року разом з юнацькими куренями, підготовчим куренем імені Ганни Дмитерко та куренем число 4 імені Насті Лісовської, 1 березня здійснили мандрівку на місце останнього бою головнокомандуючого УПА. Білогорща зустріла нас теплою погодою та цікавою екскурсією про життя Романа Шухевича та його друзів.

Спільна знимка, слова подяки екскурсоводу і знов в дорогу, а саме в село Басівку, де відбувся останній збройний спротив УПА.

Як тільки автобус зупинився, нас зустрів справжній ‘‘упівець’’, який в повстанському однострої, зі справжньою зброєю провів короткий екскурс у історію, подій 1950 років.

У селі колись була криївка, яка стала останнім прихистком Андрійки (Володимири Кулик), Гуцула (Петрів, ім’я загублене), та Крука (Степан Янкеквич). Із відомих провідників тут працював і загинув Михайло Гнатів, псевдо – ‘‘Скорий’’, який останнім виконував обов’язки крайового провідника СБ Львівського краю з січня 1952 по серпень 1955. Його тіло, як і тіло Романа Шухевича, також було знищене ворожою владою, , адже радянська влада, боялись не лише живих повстанців, а й мертвих, що і штовхало її служителів до таких вандальських вчинків. На місці останнього бою друга Скорого, встановлено меморіальну могилу, яка є символом невмирущості сили присяги повстанця.

«Злочинці можуть знищити тіло, але ніколи не вийде знищити дух Українського Народу! Воля, або Смерть!» – ось такі були на той час слова на вустах українців! Тому не можна забувати ціну, яку заплатили за наше життя і свободу борці, що поклали своє життя на захист рідної землі.